Публікації

Святі в сучасному світі

Ми покликані бути святими, проживаючи життя у любові, та свідчити про свою віру, щоб ми не робили, і всюди, де б не знаходилися.

24 березня 2023 року, 20:05
1407
0

Бути святим – до цього Господь кличе кожного: «Ви будете святі, бо я святий» (пор. Лев. 11, 44; 1 Пт. 1, 16). ІІ Ватиканський собор каже: «Укріплені стількома великими засобами спасіння, всі Христові вірні кожного становища і стану покликані Господом кожен своїм шляхом до досконалої святості, повнота якої в самому Отці» (Догматична конституція «Lumen gentium», 11). Тому коли ми читаємо про життя святих, не потрібно бентежитися тим, що вони не схожі на нас, здаються недосяжними для наслідування. Існує стереотип, що тільки священники, монахи й монахині можуть бути святими. Це не так, адже святі є прикладами для нас. В історії є багато святих, з яких св. Франциск з Асижу, св. Клара, св. Дон Боско, св. Домінік Савіо, св. Тереза від Дитятка Ісуса, св. Іван Павло ІІ, а також св. Йосафат Кунцевич, 28 блаженних української землі та багато інших, які жили в різний час, були різного віку й стану, зі своїм характером, вподобаннями та схильностями, які по-різному: хтось героїчними вчинками, а хтось роблячи звичайні щоденні справи з надзвичайною любов’ю до Бога і ближніх – осягнули святості.

Папа Франциск у своєму Апостольському повчанні «Gaudete et Exsultate», що перекладається як «Радійте й веселіться», вказує, шо «для того, щоб стати святим, зовсім не потрібно ставати єпископом, священником або йти до монастиря. Ми часто схильні думати, що святість призначена тільки для тих, хто може відмовитися від звичайних справ, щоб провести все своє життя в молитві. Але це зовсім не так. Ми покликані бути святими, проживаючи життя у любові, та свідчити про свою віру, щоб ми не робили, і всюди, де б не знаходилися». Всі, навіть молоді люди, можуть бути святими в обставинах сучасного світу. Для цього не потрібно багато, вистачить простих, інколи непомітних вчинків: комусь усміхнутися, допомогти, вислухати, розрадити, побути поруч, роблячи це з любов’ю. Так ми наслідуємо Христа й стаємо подібними до Нього – стаємо святими. Прикладів святості життя є багато і в наші часи, яких ми навіть не знаємо. Тому хочемо представити декілька історій сучасних святих.

Анна Марія народилася 19 липня 1924 року в Напаєдлах, що в Чехії. Дівчинка прийняла Перше Святе Причастя 25 травня 1933 року. Тоді Анічка запалала бажанням повністю віддатися Богові, щоб привести багато душ до Неба. Прикладами для неї були св. Тереза з Лізьє та св. Йоан Боско.

У Великий четвер 14 квітня 1938 року вона дізналася про вбивства ненароджених дітей і хотіла віддати своє життя Богу в покуту за цей гріх. Наступного дня, у Велику п’ятницю, 15 квітня 1938 року перед Божим гробом Анна поновила це бажання. І раптом розкашлялась, з горла пішла кров. Анічка зраділа: її жертву прийнято, вона може страждати за кров невинних дітей.

8 вересня 1938 року дівчина склала обітницю чистоти Діві Марії на рік, а через рік поновила обітницю на все життя. Анна дуже хотіла вступити до монастиря кармеліток у Празі, але через хворобу не могла це зробити. Тому дівчину прийняли до Третього чину кармелітів, давши їй ім’я Марії від Пресвятого Серця Ісусового. 7 лютого 1941 року вона склала обіти бідності, чистоти і послуху. Анічка померла 11 вересня 1941 року під час ранкової молитви «Ангел Господній» зі щасливою усмішкою та словами: «Все прекрасно. Не хотіла б ні з ким мінятися місцями. Люблю Ісуса».

Після смерті Анічки Зелікової до її духовного отця Йозефа Глоуха почали приходити листи, які підтверджують, що дівчина мала вплив на своїх ровесників, студентів, дітей, випадкових подорожніх, багато душ навернула до Бога та випросила численні ласки в Ісуса для людей. Десятки років після смерті люди дякують Анічці за її допомогу й молитви. 13 березня 1991 року Конгрегація в справах святих проголосила Анічку Слугою Божою, і відтоді розпочався процес беатифікації.

Джино Барталі народився 18 липня 1914 року в невеличкому містечку неподалік Флоренції. Він найвідоміший італійський велогонщик, двічі вигравав Тур де Франс (1938 та 1948 року) та тричі — Джиро Д'Італія (у 1936, 1937 та 1946 роках). У часи Другої світової війни Джино Барталі користувався славою чемпіона велоспорту, підтримував італійський Опір і таким чином врятував більше ніж 800 італійських євреїв. Під час тренувань Барталі доставляв фотографії та підроблені документи з Флоренції в монастирі Францисканського ордену, допомагав ховати євреїв серед ченців. Барталі також служив зв’язковим в «Ассізькій мережі» – підпільній організації католицького духовенства, що ховала євреїв в монастирях й обителях. Він перевозив євреїв з монастирських сховищ у швейцарські Альпи у своєму фургоні з секретним відсіком, який Джино буксував на велосипеді. Якщо його зупиняли для перевірки, він говорив, що важкий причіп є тренувальним навантаженням. Великий чемпіон ховав єврейську сім’ю в підвалі свого будинку. Через його популярність фашистська поліція і німецькі патрулі пропускали його без перевірок. Але одного разу все-таки затримали. Барталі проявив мужність, ні в чому не зізнавшись, і зумів розвіяти підозри. Навіть після війни він мало і неохоче розповідав про свої подвиги: «Що добре зроблено, про те не можна базікати. Є такі медалі, які прикрашають душу, а не куртку».

Одним із відомих висловів Барталі був: «Добро робиться, а не говориться». Його онучка Джоя Барталі згадує, що дідусь про свої «героїчні жести… не розповідав навіть бабусі. Вони мали незмірну любов одне до одного, яка тривала все життя. Але його мовчання про допомогу переслідуваним – про документи, заховані в рамі велосипеда, щоб пройти пости перевірки, покладаючись на те, що в ньому впізнають чемпіона Барталі – було не для того, щоб щось приховати від неї, а радше, щоб захистити її. От що насправді означає «добро робити, а не говорити»! Він мав міцний цінний фундамент, з якого черпав натхнення, і, зрештою, якщо йому доводилося відповідати комусь... ну, це був Господь» (тобто, він приписував вчинки не собі, а Господеві).

Джино мав глибоку прихильність до святинь Ассізі, куди часто приїжджав, долаючи 160 км. У 1937 році Барталі прийняв статут Третього чину ордену кармелітів і збудував каплицю в пам’ять свого брата, який загинув в автомобільних гонках. «Дідусь Джино» помер у 2000 році, прийнявши Святі Тайни за десять днів до смерті, і був похований в одязі кармелітів. Його ім’я внесено до списку «Праведників народів світу» ізраїльського меморіалу Яд Вашем в 2013 році. Єпископ Аттіліо Ностро відновив справу беатифікації Джино Барталі.

К’яра Люче Бадано народилася 29 жовтня 1971 року в місцевості Сасселло на півночі Італії. Вже з дитинства відзначалася любов’ю до людей похилого віку, бідних та покинутих, яким присвячувала багато часу. К’яра хотіла працювати в Африці як медичний працівник, допомагаючи дітям. Батьки виховали її в християнському дусі. У дев’ять років дівчинка вступила до організації «Нове покоління», а в одинадцятирічному віці постановила любити тих людей, які були їй неприємні. Після закінчення середньої школи вона переїхала до італійського міста Савони, щоб навчатися у ліцеї.

У шістнадцять років К’яра захворіла на остеогенну саркому, тобто на рак кісткової тканини. Після довгого безрезультатного лікування її спаралізувало. Впродовж трьох років К’яра страждала, даючи героїчне свідчення віри, надії та любові, повністю віддаючись у Божі руки, довіряючи Його найсвятішій волі. Дівчина говорила: «Я не маю більше ніг, а мені так подобалося їздити на велосипеді, але Господь дав мені крила». Під час лікування вона відмовилась від вживання морфіну, щоб залишатись при ясному розумі та жертвувати Ісусові усі свої тілесні болі. К’яра Люче Бадано померла 7 жовтня 1990 року, у свято Пречистої Діви Марії Вервиці. Віддаючи свій дух у руки люблячого Небесного Отця, дівчина прошепотіла мамі: «Будь щасливою, бо я такою є».

Після її смерті друзі реалізували проєкти К’яри для бідних африканських дітей. 25 вересня 2010 р. у санктуарії Божої Любові на околиці Рима архієпископ Анджело Амато, префект Конгрегації у справах канонізацій, очолив Месу, під час якої К’яру Бадано проголосили блаженною. Архієпископ Амато підкреслив, що «її життя було, ніби шлях на Голгофу, однак вона зуміла перемінити біль у радість, темряву у світло, також надаючи значення та смаку мукам свого кволого тіла… Своєю любов’ю дівчина виявляла та давала іншим людям Бога».

Карло народився 3 травня 1991 року в Лондоні в італійській сім’ї. Потім сім’я повернулася до Мілана. Хлопець захоплювався спортом, музикою, а особливо інформатикою. На канікулах Карло приїжджав до Ассізі, де почувався особливо щасливим. Одного разу він навіть сказав мамі, що хотів би бути тут похованим.

Карло мав особливу любов до Пресвятої Євхаристії. 1998 року Карло прийняв перше Святе Причастя. Він щоденно брав участь у Святій Месі. Хлопець повторював: «Пресвята Євхаристія – це моя автострада до неба». Автострада – це дорога без обмежень і перешкод, тому на ній любов може вільно та на великій швидкості прямувати до мети.

Карло часто і довго проводив час з Ісусом і в супроводі Небесної Матері, молячись на вервиці, завдяки чому зростав у святості. Оскільки ж він захоплювався інформатикою, тому любов до Ісуса в Пресвятій Євхаристії і до Пречистої Діви спонукала його заснувати портал про Євхаристійні чуда, визнані Церквою.

Життєве гасло блаженного Карла Акутіса заставляє задуматися молодь і дорослих: «Всі ми народжуємося оригінальними, але багато помирають фотокопіями». Папа Франциск в Апостольському напоумленні «Christus Vivit» вказує молоді всього світу на постать Карла Акутіса як на приклад здорового використання цифрових медіа у будуванні прекраснішого світу: «Цифровий світ може піддати тебе ризикові закритися в собі, в ізоляції або в порожній насолоді. Але не забувай, що також і в цих сферах деякі молоді люди були креативними й іноді геніальними».

Лейкемія забрала його земне життя, але біль не зміг відібрати спокій і мир у серці. Хлопець жертвував свої страждання за Папу і за Церкву. 12 жовтня 2006 року п’ятнадцятирічний Карло перетнув «ворота» своєї автостради. На похороні юнака було багато незнайомих облич. Це була «прихована родина» Карла – бідні, з якими Карло встановив дружні стосунки, віддаючи їм свою їжу: Христос, який дає себе нам у переісточеному Хлібі, це той Самий, який присутній в обличчі бідного.

10 жовтня 2020 р. в Ассізі відбулася беатифікація Карла Акутіса, який геройським свідченням чеснот протягом короткого життя засвідчив доступність кожному дороги до Бога.

Хлопець народився 1990 року в християнській родині, що мешкала в містечку Бріндізі на півдні Італії. Місцевою парафією опікувались отці-францисканці, які прищепили особливу набожність до свв. о. Піо та Франциска Ассізького. З юного віку Маттео прагнув до пізнання нових речей, займався спортом і любив сучасну музику. У вісім років вперше приступив до таїнств Покаяння та Євхаристії, які стали для нього основою духовного життя. Аж до своєї смерті юнак часто сповідався і причащався Тілом та Кров’ю Господніми. Також його опорою була молитва до Пречистої Діви Марії. Маттео щодня молився на вервиці, навіть в останні дні життя, коли проходив важку хіміотерапію.

У 9 років хлопець уві сні побачив св. о. Піо, який промовив до нього: «Якщо ти розумієш, що щасливий той, що без гріха, то маєш допомогти іншим усвідомити це, щоб ми всі могли разом бути щасливими та прямувати до Царства Небесного». З того часу Маттео почав євангелізувати, проповідувати Добру Новину серед однолітків. Хлопець завжди залишався ввічливим і виваженим, якщо особа мала інші погляди, то він не наполягав на своєму. Ось його нотатки на цю тему: «Я сподіваюсь, що моя місія – “бути фільтром” серед молоді – буде успішною. Я сподіваюсь, що, говорячи їм про Бога (будучи натхненним Ним самим), зможу тихо увійти в їхнє життя, інфікувати їх, неначе вірусом, прагненням любити та самою Любов’ю».

У вересні 2003 р. Маттео відчув дивні симптоми. Пізніше підтвердилося, що утворилася пухлина в головному мозку. Тоді юнак завів щоденник, у якому записав: «Досвід нестерпного головного болю – це одна з тих пригод у житті, які допомагають тобі змінити своє життя та зростати перш за все у вірі». Впродовж шести років Маттео пережив декілька операцій та кільканадцять хіміотерапій. Будучи хворим, він заснував молодіжну музичну групу та навіть закохався у дівчину-однолітку Серену, що Маттео називав «найбільшим подарунком, який міг дати йому Господь». Тоді ж юнак посвятив себе Непорочному Серцю Пречистої Діви Марії. У 15 років Маттео писав про дружбу: «Я б хотів бути своїм для моїх однолітків, однак так, аби мене не змушували наслідувати їхні помилки. Я хотів би почуватися більш інтегрованим у спільноту, але не порушуючи мої християнські принципи. Це важко. Важко, проте можливо». Після третьої операції ліву сторону тіла паралізувало. Маттео часто повторював: «Нам потрібно жити так, ніби сьогодні – останній день нашого життя, але не у скорботі та страху смерті, а радше в радості, у готовності зустрітися із Господом».

Маттео Фаріна помер 24 квітня 2009 року. Його постуляторка в процесі беатифікації Франческа Консолі писала: «Його життя було глибоким внутрішнім відданням себе Богу, яке перш за все полягало в очищенні серця від будь-якого гріха». 6 травня 2020 року папа Франциск під час загальної аудієнції проголосив Маттео Фаріну блаженним.

Життя блаженного Маттео Фаріни підсумовують слова з його щоденника: «Коли ти почуваєшся безсилим, коли весь світ проти тебе, коли кожен вибір – критичний, а кожна дія приречена на поразку... І тобі хочеться взяти і просто кинути все, коли твої сили обмежені… знайди час, щоб попіклуватися про свою душу. Люби Бога цілим своїм єством і стань відображенням Його любові для інших».

Підсумовують усе вищесказане слова папи Франциска із вже згаданого Апостольського повчання «Gaudete et Exsultate»: «Ти богопосвячена особа? Будь святим, радісно переживаючи свій дар. Ти – одружений? Стань святим, люблячи свою сім’ю і турбуючись про неї, як це робить Христос із Церквою. Ти працюєш? Будь святим, чесно й компетентно виконуючи свою роботу, скеровану на служіння ближнім. Ти – батько або мати, бабуся або дідусь? Будь святим, терпеливо навчаючи дітей наслідувати Ісуса Христа. Ти маєш владу? Будь святим, борючись за загальне благо й відмовившись від особистих інтересів». Отже, будьмо святими в сучасному світі!

Автор статті: бр. Антоній Бліхарський ЧСВВ