"Історія мого життя є частиною історії мого народу": брат Тадей Данкевич ЧСВВ
Пропоновані увазі інтерв'ю були написані за програмою курсу ''Культура української мови'' спеціально для ВІФБС у 2022 році під керівництвом доктора філологічних наук пані Ганни Дидик-Меуш.
Усі ми сотворені на образ і подобу Божу. І повсякчас потребуємо духовного вдосконалення, гармонії зі світом, а душа наша повинна прагнути народжувати любов в ім’я любові до ближнього. А історія наша, як ніщо інше, сприяє гармонізації «мертвих, живих і ненародженних». Ми повинні жити так, щоб наступні покоління з гордістю читали про кожного з нас. Думай і дій, читай і думай! Тому сьогодні хочу провести розмову з бр. Тадеєм про його цікаве життя.
бр. Павло: – Слава Ісусу Христу! Радий поспілкуватися з Вами, брате Тадею.
бр. Тадей: – Слава навіки Богу! Дякую, брате Павле, я також дуже радий цій зустрічі і з великою приємністю поспілкуюся з Вами.
бр. Павло: – Брате Тадею, звідки Ви взялися на цій землі?
бр. Тадей: – Теологи стверджують, що Боже Провидіння так задумує, що кожна людина народжується саме в конкретний час, у конкретному місці і від конкретних батьків. Тому випадковостей не буває. Кожна людина має від Бога і свого народу якесь конкретне завдання, або, як ми кажемо, місію, яку повинна звершити тут. Коли настає той час і місія починає здійснюватися, то все, що трапляється в житті людському, становить підготовку до цього. Нам даються люди й обставини, які допомагають нам у реалізації цієї місії. За приклад можемо взяти пророка Мойсея та його брата Арона, який допомагав Мойсеєві.
Я народився в 1975 році в селі Опака, що на Дрогобиччині. То земля Івана Франка. Одинадцятий клас закінчив у 1993 році, вже тоді, коли було відновлено Українську державність унаслідок мирної революції в Східній Європі. Пам’ятаю той час, коли вчитель історії, світлої памяті Володимир Кирилович Максимлюк, тримаючи в руках підручник з історії Української РСР, сказав нам: «Як ви знаєте, Радянського Союзу вже не існує, маємо свою державу, тому будемо тепер вивчати правдиву історію нашого народу». Це було відразу наступного дня після проголошення Акту про незалежність України.
бр. Павло: – Які настрої тоді панували поміж українцями?
бр. Тадей: – Піднесення, і то високе. Люди раділи і вірили, що з власною державою стане жити краще і що Москва вже не буде обкрадати Україну. Усі багатства, які дав нам Бог, залишаться тут як наша власність; ми будемо ними користуватися, жити вільно і щасливо. Настане добробут, економіка запрацює на повну потужність. Але сталося зовсім по-іншому. До цього ми не були готові, не знали, що робити з цим «подарунком з Неба» – Українською державою. Замість примноження багатств, наш народ почав розкрадати, порушуючи Божі заповіді. У першу чергу цим зайнялися чиновники, все було в їхніх руках.
бр. Павло: – До чого це призвело?
бр. Тадей: – Це призвело до московсько-української війни за Незалежність України. Москалі скористалися нашою «бідністю», суть якої становило роззброєння, знищення армії як такої, крах економіки. Якщо б ми були могутніми в цьому, то війни не було б. Але, коли уже закінчується «людське», людина стає безсилою, вже нічого не може зробити, тоді на допомогу приходить сам Господь. Бог проявляється у правді, а не в силі. Він діє в цьому світі через людей, впливаючи через Святого Духа на людські розум і серце. Держави світу нам допомагають усім тим, що ми потребуємо.
бр. Павло: – Цікаво, де ви навчалися і працювали?
бр. Тадей: – Навчався у Дрогобицькому єпархіальному катехитичному інституті та в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. Івана Франка (історичний факультет). Працював учителем історії та християнської етики в місцевій школі. Людина без пам’яті не орієнтується ані в сьогоденні, ані в минулому. Також вона не має жодного уявлення про майбутнє. Саме історія є тими ліками, що повертають людину з безпам’ятства у пам’ять, тобто у правдиву дійсність. Так і я, як кожен «носій історичної пам’яті», допомагав молодому поколінню пізнати своє минуле, щоб передбачити майбутнє і добре орієнтуватися в сьогоденні. Також я був молодіжним лідером на парафії, організовував автобусні прощі до святих місць України, де в особливий спосіб проявляється Божа сила.
бр. Павло: – Брате Тадею, якими ще цікавими фактами Ви можете поділитися з нами?
бр. Тадей: – Пам’ятаю, як люди поверталися до своїх церковно-релігійних і національних витоків. Наприклад, відпуст у Крехові у 1990-ті роки, коли тисячі людей брали участь у богослужіннях на цьому святому місці. Величезна кількість автобусів стояли поблизу монастиря, люди прибували звідусіль на два дні, ночували в автобусі, вони також брали зі собою домашні харчі, щоб підтримати свій фізичний стан. Дуже багато священників і братів йшли Хресною Дорогою, лунав багатоголосий спів різних пісень. Бачив я також, як молоденькі брати відверталися від дівчат, які фізично наближалися до них, ідучи Хресною Дорогою. У таких спосіб вони втікали від спокус. Ще пригадую, як величезне «море» людей покрило гору Побійну та її підніжжя, попереду несуть Розп’яття і хоругви, далі йдуть отці-місіонери і брати. Тут скаче по землі велика жаба, здається, що наступлять на неї і від цієї земноводної не лишиться мокрого місця. Раптом з’являється хлопчик дошкільного віку і швиденько бере це сотворіння в руку і несе Хресною Дорогою. Коли це побачили священники, то один із них через мікрофон повідомив про це розмолений люд, подякував дитині за її добре серце і попросив прочан разом помолитися за цього хлопчика один раз Отче наш і Богородице Діво. Коли священник поставив дитині запитання: «Навіщо ти це зробив?», – малий відповів: «Мені стало її шкода, бо люди роздусять це Боже сотворіння.
бр. Павло: – Як ця подія вплинула на Вас?
бр. Тадей: – Бачачи це і чуючи, я зрозумів, що в хлопця побожні батьки і він зростає у релігійній атмосфері. Ця дитина має в серці любов до Бога, ближнього і до всього того, що сотворив Бог для нашого добра. Як склалася доля цієї дитини, мені невідомо, надіюся, що полум’я любові у його серці не погасло, а розгорілося у ще більший вогонь. Можливо, він став священником чи займає якусь посаду або десь працює і своїм добрим прикладом впливає на інших. Цей жест став проявом любові у світі без любові, може, когось він спонукав до наслідування. Про це знає лише один Бог.
бр. Павло: – Знаю, що у Вас добре почуття гумору. Розкажіть, будь ласка, якусь смішну історію, побачену чи почуту?
бр. Тадей: – Цю смішинку я почув від одного вчителя, назва її – « Про мудру і дурну мавпи». Подія відбувалася під час біблійного потопу, землю залила вода, тварини також рятуються від потому. На дереві сидять дві мавпи: одна мудра, а друга дурна. От дурна мавпа бачить у воді рибу, їй захотілося врятувати цю рибу від потопу. Вона нахилилася над водою і витягнула цю рибу з води, думаючи, що врятує її від загибелі так же само, як і врятується сама. Мудра мавпа думає, що риба не врятується від смерті, а станеться усе навпаки: риба без води ніколи жити не буде так, як ця мавпа, яка її витягнула.
бр. Павло: – Ваші побажання нашим читачам.
бр. Тадей: – Будьмо завжди розсудливими і бережімо усе сотворене Богом, щоб наступним поколінням добре жилося і щоб вони змогли виконати свою місію, творячи історію свого роду і народу.
Щиро дякую за розмову.
Розмову записав бр. Павло Кобринович, ЧСВВ
Коментарів: 0
Ваш коментар